о. Мартиниан Дажицкий, автобиография

Далее следует автобиография, написанная Мартинианом Дажицким, рассказывающая об событиях 40-х годов и позднее. Стиль и орфография оригинала.
(текст укр. мовою)

Я, отець Мартинян Дажицький, народився у 1918 році в Ягелі Львівського воєводства. Після початкової школи я продовжив своє навчання в Колегіумі Серафіцькому Отців Бернардинів, що у місті Радечніца. Згодом моє навчання продовжилось у Львівській духовній семінарії при бернардинському монастирі.

Почалася війна. У 1943 році я приїхав на працю до Житомирської області. І обслуговував у той час 5 районів, у тому числі Київську область та Одесу. Мав їхати працювати до Харкова, але тут мене заарештував КДБ. Я просидів під слідством 5 місяців у тюрмі, яка знаходилась у Житомирі. Потім відбувся суд, на якому мені був винесений вирок – 8 років позбавлення волі.

26 жовтня 1946 року, під конвоєм я вирушив на пересе­лення в бухту Находку. Важко передати словами ту атмосферу, в яку я потрапив, розповісти про нелюдські умови життя. Ми жили в бараках, які були розраховані на 120 чоловік, а нас там знаходилось – 840. 16 травня 1947 року я відплив до Магадану. Прибув на Колиму, де працював на золотому приіску. Запам'яталися на все життя сильні морози, які перевищували мінус 60°. В таких умовах я возив тачки з грузом. Через важку працю та незбагненний для нас, слов'ян, мороз, я важко захворів І вже не думав, що колись побачу сонце.

Але допомогли добрі люди : лікарі – чоловік та дружина, які знали, що я ксьондз. Вони мене виходили та забрали до свого дому працювати. В день своїх монаших іменин 2 липня 1952 року був звільнений з табору, де пробув 6 років.

Повернувся до України, тому що було моєю мрією нести слово Боже такому загубленому та знедоленому народу, від якого намагалися забрати найсвятіше – віру в Господа.

Важко тут прийшлося, тому що не дозволяли мені душпастирську діяльність. Але згодом прибув до Мурафи, де обслуговував 5 костьолів, які знаходились на далеких відстанях. Також слу­жив святу Месу по домівках, сповідував хворих, навчав дітей релігії. Бували в моєму житті такі часи, коли я був прикутий тяжким недугом до ліжка І сповідував прихожан лежачи. Кому­ністична влада дала мені право уділяти таїнство покаяння тільки двом особам, але їх було у десятки разів більше.

Останній переїзд відбувся у 1957 році, коли я приїхав до Городківки Вінницької області. Завдяки великій любові до Господа нашого Ісуса Христа я не відчував самотності, хоч залишився одиноким як брат-францисканець. Навкруги на всій українській землі, не було жодного, хто наслідував би Отця нашого Франциска.

Але згодом, через десятиліття, молодь, яка з раннього ди­тинства перебувала під моєю духовною опікою, потягнулася до невимовного духовного життя. І в даний час в Україні створена Кустодія святого Архангела Михаїла, яка налічує, дякуючи Богу, біля 50 братів Менших. А я і до сьогодні працюю в Городківці та проповідую Слово Боже. І моє сумління спокійне, адже я виконав волю Господа нашого, посіявши маленьке францисканське зерно І плекаю на­дію, що в майбутньому Україна матиме гарний врожай квітів Святого Франциска.

о. Мартиніана (Войтека) Дажицького було засуджено за ст.54-10 ц.2 КК УРСР на вісім років позбавлення волі з висланням на п’ять років з території Житомирської області після відбуття покарання за проведення антирадянської агітації. Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР від 11 березня 1990р. судові рішення відносно Дажицького В.Я. скасовано, а кримінальну справу переведенням закрито на підставі п.2 ст.6, КІМ УРСР за відсутністю складу злочину. Дажицького В.Я по даній справі реабілітовано.